Твір, що вчить дітей оптимізму.

Твір, що вчить дітей оптимізму.

Вивчення казки Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» у 5-му класі.

Урок – подорож

ТВІР, ЩО ВЧИТЬ ДІТЕЙ ОПТИМІЗМУ

Вивчення казки Василя Симоненка "Цар Плаксій та Лоскотон" у 5 класі Урок – подорож з позакласного читання

Мета уроку: захопити п'ятикласників непересічною особистістю Василя Симоненка, зацікавити його творчістю, з'ясувати зміст казки, вчити школярів складати характеристику дійових осіб твору і виявляти особисте ставлення до прочитаного, поповнити теоритико-літературні знання, розвивати навички виразного читання.

Тип уроку: урок-подорож. Обладнання: літературна карта України, таблиця про героїв твору.

Хід уроку

Вступне слово вчителя. Сьогодні до класу зі мною незримо зайшли герої казки прекрасного українського поета Василя Симоненка. Розшифруймо її назву.

Шифр написано заздалегідь на бокових крильцях дошки.

26.    0.   20.   19.    15.    0.    14.    21.    11.    13                                                              г

22.    0.   15.   18.    21.    14.   18.    22.    18.    17

Посередині дошки розставлені картки-дешифратори.

А  б  в   г  г  д  е  є  ж  з   и

0  1   2  3  4  5   6  7  8  9  10

і    ї    й   к   л   м  н   о   п    р   с

    11  12  13  14  15  16  17  18  19   20  21

т   у   ф   х   ц   ч   ш  щ   ь  ю   я

    22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32

Після розшифрування назви словесник повідомляє тему та мету уроку і продовжує вступне слово.

-     Твір, який ми вивчатимемо, належить перу незвичайної людини. Черкаські журналісти порівнюють його життя зі спалахом блискавки — таким воно було яскравим і коротким. Прожив   Василь Симоненко всього 28 років, проте встиг стати членом Спілки письменників тоді ще СРСР. На посвідченні, щоправда, немає підпису поета. Він не встиг Його зробити... "Спадщина поета вміщується в одній книжці,  –  пише автор статті "Україно! Ти - моя молитва..." Р. Вітренко.

-     Однак, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу". Та й ту збірочку не всі могли взяти у бібліотеці чи придбати для власної книгозбірні... Чому? - здивуєтесь ви. Відповідь знаходимо у книжці літературознавця В. Коваля:

Боролися з ним і з мертвим, був прапором і совістю, і читали його тільки в списках, передруках -15 років не видавали його книжки, а багато творів, в тому числі і щоденник поета, ходили по руках підпільно і читалися тільки потаємно. Підготовлена його книжка, до якої тоді Олесь Гончар написав передумову "Витязь молодої української поезії", була розсипана нещадно й жорстоко.

Мені пощастило у 80-х роках придбати в районній книгарні збірку Василя Симоненка. Та недовго я змогла нею користуватися: зникла. Очевидно, когось із моїх учнів зацікавила полум'яна лірика поета. Довелося чекати, аж доки 90-х роках були вдруковані його вірші і казки. Для вас, діти, нині перешкод для ознайомлення з творчістю поета немає: казка "Цар Плаксій та Лоскотон" вміщена в підручнику для 5-го класу (автори Є. Пасічник та О.Слоньовська).

Слава й гідне його таланту пошанування прийшли до Симоненка запізно. Лише в 1995р. він став лауреатом Національної премії України ім. Т.Шевченка (посмертно) – за збірки поезії та прози "Лебеді материнства", "У твоєму імені живу", "Народ мій завжди буде".

Де і в якій сім'ї народився майбутній поет, як здобував освіту, коли почав писати вірші і друкувати їх? Щоб відповісти на ці запитання, пропоную уявно помандрувати літературною картою України.

Спочатку вирушимо на Полтавщину, в село Біївці. Дорогу до нього письменник М. Сом назвав Симоненковою." Вона стрімко злітає вгору і круто падає в долини, довго й безлюдно струменить під Парасчиною горою, повз легендарну цілющу криницю", - пише журналістка Л.Віценя.

Тут буде наша перша зупинка, тому на карті біля Біївців прикріпимо наш перший дороговказ.

Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для житлі) для щастя, для біди,

писав В.Симоненко

Той день народин, як згадувала поетова мати Ганна Федорівна, припадав якраз на Різдво, хоч у свідоцтві написано - 8 січня 1935р. Хрещеною матір'ю була баба Оришка (хрестили хлопчика вже під час війни, аби Бог уберіг від смерті). Можна припустити, що прагнення до знань у Василя від матері, бо вона все життя мріяла стати вчителькою. Щоправда, їй не пощастило на іспиті з математики. Довелося вчитися крою і шиття. Сім'я продала корову й купила швейну машинку. Відтоді Ганна Федорівна все шила синові сама, крім пальта, а хлопчик старався допомагати матері: крутив разом з нею жорна - молов борошно, пас худобу, рубав дрова.

У поетичному доробку Симоненка є такі рядки:

Я горя на світі застав багато.

Страшнішого ж горя нема,

ніж те, коли старість мати

в домівці стрічає сама...

На жаль, це передчуття поета справдилося. Усього 28 років відвела їм доля бути разом. Потому син приходив до неї тільки у снах. Ганна Федорівна зізналася другові Василя Миколі Сому: "Він частіше сниться мені хлопчиком - отакою допитливою дитиною, як його онука Мирославка..." Одна їй сумна втіха лишилася - відвідувати синову могилу.

В мене одна лиш мати

Та був іще сивий дід.

Нікому не мовив "тату"

І вірив, що так і слід,

писав В. Симоненко

Батька він не бачив, той давно виїхав на Кубань. Замінив його Василеві дідусь Федір Щербань, якого в селі всі звали "дід Сурмило". Кажуть, він любив своє прізвисько. Двоюрідний брат Василя Григорій Симоненко розповідав, як онук і дід любили одне одного У новелі "Дума про діда" читаємо: "Безсмертячко ти моє кирпате, - шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені". Може, звідти і його любов до гарного слова. Свої перші кореспонденції в газеті "Молодь Черкащини" Симоненко підписував псевдонімом В. Щербань.

"Мій батько, - згадує Ганна Федорівна Симоненко, - самотужки вивчив грамоту, багато читав. Він цікавився навіть шкільними підручниками з географії та історії. Ось чому сусідські діти (та й Василь із ними) тихцем сміялися: "Дід щербань готується до екзаменів". А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.

І я затискаю руку,

 Мов шабля у тій руці.

І плачу, було, й сміюся,

Як слухаю ті пісні...

 Спасибі ж тобі, дідусю,

 За те, що ти дав мені, ...-

                 вдячно згадував поет

Натрудився Симоненків дід за життя: був і комірником, і фінагентом, і секретарем сіль­ради. На 76-му році життя діда не стало. Цю сумну подію онук відтворив у вірші "Дід умер".

"Як усе-таки важить, аби змалку ввіходили в тебе - з очей у вічі, з уст в уста живі біоструми зв'язку часів і поколінь! Аніякими інформаційними вибухами, комп'ютерно-дисплейними перевагами не переажити живої душі пушкінської Орини Родіонівни, шевченківського та симоненківського дідів", - зауважує літературознавець А. Ткаченко.

Василів дід дбав про те, щоб онук здобув освіту. У Біївцях він закінчив 5 класів, а середню школу - в Тарандинцях.

Знаходимо на карті цей населений пункт і прикріплюємо дороговказ.

Як бачите, ці села досить віддалені одне від одного - на 9 кілометрів. Долав їх Василь пішки дві години. Проте ніколи не запізнювався на уроки. "Поки дійду до школи, то всі уроки повторю. А як назад повертаюся, то всі пісні переспіваю", - зізнавався він згодом. Саме через це й траплялися в нього непорозуміння з дідом. У монографії А. Ткаченка читаємо: "І згадувалось, як Василько до школи ходив, як виучував уроки дорогою, за що часом і бував битий, дід змушував його вчити їх ще й дома..."

Він встигав усе: на відмінно вчитися, брати участь у роботі літературного та фізичного гуртків, розв'язувати всі математичні задачі, запоєм читати художні книжки. Про любов до читання розповіла його вчителька Уляна Миколаївна Демченко:

Василь же якось спідлоба поглядав на мене і поволі, але красиво креслив. Як пізніше я дізналася, він одночасно креслив І читав з-під парти художнюлітературу. А поглядав на мене, аби и цього не помітила.

З 1-го класу сидів за партою з двоюрідним братом Миколою. Дружив із глухонімим хлопчиком, якого дуже жалів.             т^:

На уроках він був серйозним - аж занадто. Ніколи не сміявся, не тинявся по шкільному подвір'ю... Навіть учителі не читали стільки книжок, - згадувала мати.

Ходив хлопець до школи зі шматком хліба, олівцем та зошитом. Портфеля не мав. Закінчив 10-ий клас із золотою медаллю. І все ж карався, що мало знає. Щоб осягнути наук; глибше, вирушив учитися до Києва.

Помандруємо й ми його слідами до столиці. На карті прикріпимо дороговказ до позначки "Київ".

"Василь Симоненко приїхав до університету подавати документи з довідкою сільради, якій значилось, хто і що він. Адже сільським дітям не видавали паспортів. І лише коли в Біївці на Лубенщині надійшло повідомлення, що його зараховано студентом, Василеві виписали паспорт",- згадує його однокурсник М. Кіпоренко.

Було це в 1952 році. Про університетські будні Симоненко писав:

Я не шукав хвилинної утіхи,

Бо соромітними здавалися мені Вульгарні танці і розмови тихі,

 П’янке тепло дівочої руки

І губи, скорчені від сміху.

І все було у мене навпаки:

Коли гриміли духові оркестри

І шарпали підлогу каблуки,

У мене в роздумах проходили семестри.

" На відміну від мене та інших наших однокурсників, - продовжував цю тему Микола Сом, - він багато читав і знав. Учився старанно і завзято. Не любив гуляк і ледацюг, пройдисвітів і дурників".

Свою ерудицію Василь виявляв у поширеній тоді серед студентів журналістського факультету грі в слова. Як це відбувалося, розповідає вже згадуваний Кіпоренко: "Суть її ось у чому. Називалося слово, встановлювався час, і двоє-троє студентів змагалися, хто більше пригадає або й створить однокореневих слів. Це було не таке вже й пустопорожнє заняття, гра тренувала нашу мовну реакцію, збагачувала стилістику синонімічно".

Прізвище Симоненка студенти любовно змінили: з'явився "Вася Симон".

Прочитавши спогади іншого його однокурсника Віктора Онойка, дізнаємося, що "стипендія в ті роки на перших двох курсах становила 220крб., а на останніх 240. Якусь дещицю ще вираховували і за гуртожиток". Навчаючись, Василь підробляв: ходив з товаришами розвантажувати морожену рибу, влітку працював у газетах, куди посилали на практику, за власною ініціативою двічі їздив восени збирати кукурудзу в колгоспах Миколаївської області та Криму.

А згодом "на скупу студентську стипендію Василь придбав стареньку портативну друкарську машинку. Брав її з собою, приїжджаючи в моє не далеке від Києва село. Влаштувавшись десь у затінку за хатою, передруковував вірші, писав нові" (зі спогадів Олеся Кахілевича, що єдиний знав про ті вірші, бо був поетові вірним другом).

Де ж шукати витоків його поетичного слова?

Як свідчать дослідники творчості Василя Симоненка, в його родині складав вірші один із братів діда — Петро Щербань, інженер. Він охоче читав їх землякам, але ніде не друкував. Василь почав писати ще в початкових класах. Коли його двоюрідний брат Микола запізнювався в школу, то Василь пояснював жартома: "Ішов навпростець - через Морозів острівець". Віршував хлопець скрізь: і пасучи корів на луках, і йдучи до школи, і працюючи на городі. Дописував і до шкільної та класної газети. Мама поета запам'ятала вірш про вчителів, що прозвучав на вечорі зустрічі з випускниками місцевої школи. " Він міг одним махом написати вірша - чи то на лаві біля пам'ятника князю Володимиру, чи в Шевченківському сквері, а то й просто на лекції. Зошит у клітинку на 48 сторінок списувався швидко", - читаємо в статті М. Кіпоренка.

Чому ж Симоненко так довго не друкував своїх творів? На думку Сома, тому, що був дуже скромним та вимогливим до них. Але ж в університеті його вибрали старостою літературної студії. М. Кіпоренко пояснює це по-іншому:

Для того, аби ми публікувались, на факультеті ввели редакційний день - середу. Нас прикріплювали до газет. Там ніхто на нас не звертав уваги, хоч погоджувалися, що треба друкувати доробок практикантів. Пропонував "Вечірньому Києву" Василь свою поезію, гумор, балади. Кілька віршів похвалили. Але вони не побачили світу.

Ходили ми й до "Молоді України". Але коли там довідались, що Василь Симоненко ~ студент, і сказали: у нас віршами початківців завалені шухляди, на всіх не вистачає газетної площі.

- Без протекції ні сюди, ні туди*— зробив гіркий висновок Василь, і ми це знали...

Відразу ж після закінчення університету Симоненко поїхав у Черкаси.

Учні ставлять дороговказ на цьому обласному центри

Майже 7 років поет тут жив і трудився: спочатку в газеті "Черкаська правда"» згодом "Молоді Черкащини", а після їх закриття - в "Робітничій газеті". Рано, дуже рано, на 28-му літі згасла зоря його молодого життя. Сталося це 13 грудня 1963 року. Не з його волі і не тільки через хворобу. Як проводили його у вічну дорогу, хтось поклав у труну 2-ві поетові книжки: «Тиша і грі^»," Цар Плаксій та Лоскотон". "Я обурився, коли побачив таке дикунство, - згадує Сом, - вийняв книжечки із труни, а потім голосно - на увесь автобус – сказав: ми хоронимо Васю Симоненка, а не його творчість!"

Висвітлити одну з граней його творчості <* написання казок - допоможуть нам спогади його колег по перу.

Заздалегідь підготовлені учні читають в особах спогади Юрія Смолянського, щирого друга поета, актора, майстра художнього слова,

1-й читець. Якось Василь Симоненко, радіожурналіст Василь Максименко і я йшли центральною вулицею Черкас. На розі Урицького і Свердлова стояв книжковий кіоск. Підходимо до нього, а Вася каже:

-   Дивіться, он дядько мою казку купує. Максименко тоді:

-   Васю, я зараз куплю казку, а ти мені надпиши. Добре?

-   Паняй.

Максименко зразу до кіоскерки.

-   Будь ласка, дайте і мені отаку книжку, як ось товариш тримає.

-   Це остання, - була відповідь... Максименко, вказуючи на Симоненка, додає:

-   От він написав цю книжку, я куплю, дай йому, а він...                             *

-   А як написав, то нащо ж вона йому? Він же знає, про що там. А я онукам куплю, хай читають...

Так Максименко і не одержав Симоненкового автографа на книжці "Цар Плаксій та Лоскотон". 2-й читець. Та його одержали маленькі друзі поета - діти колеги журналіста Миколи Дашківського, який згадує: "Вася узяв рукопис казки "Цар Плаксій та Лоскотон" і написав: "Маленькому Сашкові Дашківському, щоб він завжди дружив зі сміхом. Від імені дядька Лоскотоиа дядя Вася".

Учитель. Цю казку Симоненко присвятив своєму любому маленькому синочкові –  Олесику. Як ви гадаєте, чи сам поету дитинстві любив казки?

Думки дітей різні. Пропоную 3-му читцеві процитувати слова матері Василя Симоненка.

3-й читець. Вася теж змалку любив казки. Йому дуже подобалася казка про Лиса Микиту фарбованого та про попа і його наймита Баладу.

Учитель. Хто склав ці казки?

Діти. І. Франко та О. Пушкін.

Учитель. Такі казки називаються літературними, бо вони створені письменниками - Сьогодні ми вивчатимемо літературну казку Симоненка " Цар Плаксій та Лоскотон". Можливо, ви помітили в назві незрозумілі слова. Тому звернемося до тих, хто працює в "Довідниковому бюро", з проханням пояснити значення слів "плаксій" та "Лоскотон".

1-ша учениця. Плаксій - людина, яка часта плаче, схильна до плачу, сліз. І це не обов’язково людина, в якої горе, а частіше той, хто плаче без усякої причини.

2-га учениця. Слово "лоскотун" у словнику не зафіксоване. Мабуть, його створи сам автор від слова лоскотати, що означає м'якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом.

Читають діти казку "ланцюжком": перший ряд, другий, третій.

Бесіда за питаннями.

- Читаючи казку, ви сміялися. Над ким? Чи над чим? (До речі, вміння викликати в читачів сміх - одна з визначальних рис художньої майстерності письменника. Як згадувала Ганна Федорівна, "син любив посміятися. При мені не раз розповідав черкаським хлопцям таку комедію, що всі од сміху за животи бралися".)

-   Яким, на вашу думку, був сам автор: Плаксієм чи Лоскотоном?

-   Кому з вас доводилося бути в ролі Лоскотона?

-   З якими проханнями ви хотіли б до нього звернутися?

-   Чи шкода вам Плаксія? Чаму?

-   Серед людей, які вас оточують, ви зустрічали більше плаксіїв чи лоскотонів?

Уже в самій назві поет точно визначив полюси конфлікту та імена їх носіїв: Лоскотон - плаксій (тобто Добро - Зло). Учні складають характеристики головних героїв на основі двох блоків питань з паралельним записом відповідей у таблицях.

1-й блок питань

-   Що здивувало вас в описі зовнішності царя Плаксія?

-   Чому він велів плакати дітям?

-   Який указ видав правитель країни Сльозовий?

-   Що він обіцяв сльозівцям?

-   Як склалася доля царя плаксія?

Ім’я героя	Портрет	Вчинки	Доля героя
Плаксій	«Голова його мов бочка, Очі ніби – кавуни»	Велів щоб плакали в країні діти, «бо любив їх сльози пити», видав заборону проти лоскоту; пообіцяв видати заміж доньку за того, хто впіймає Лоскотна, хотів встановити «віковічне царство сліз»	Помер од сміху

2-й блок питань

-   Яким ви уявляєте Лоскотона? Опишіть.

-   Що приносив він малечі?

-   Як ставилися до Лоскотона прості люди? А як цар Плаксій та його придворні?

-   Якою "зброєю" Лоскотон переміг Плаксія? Що він зробив?

-Як закінчує автор розповідь про його долю?

Ім’я героя	Портрет	Вчинки	Доля героя
Лоскотон	«І була накидка сіра в Лоскотона – на плечах. Лскотливі мав він вуса і м’якенькі наче пух, і м’якеньке волосся до вух»	Він приходив до малечі і приносив сміх; до царя стрибнув на трон і почав його лоскотати	Живий по нині

Вікторина

(на запитання учні відповідають цитатами з тексту)

-   Назвіть імена Плаксієвих дітей.

-   Як називали слуг царя?

-   У кого вони перетворилися після його загибелі?

-   Якого слугу порівнювали зі змієм?

-   Кому з них "поет один гладкий присвятив ще й вірша"?

-   Чому цар Плаксій боявся Лоскотона?

-   Хто заарештував Лоскотона? Як його характеризує автор?

-   Чи може людина від щастя гірко плакати?

-   Чим був сміх дядька Лоскотона: Зброєю чи ліками?

-   Де він його зберігав?

-   Хто звільнив ув'язненого Лоскотона з темниці?

- Чи хотіли б ви потрапити в той край, де живе веселий Лоскотон? Чому? Як знайти туди
дорогу?

Конкурс на краще запитання щодо змісту твору

Протягом З хв діти формулюють по1 запитанню. Журі з числа філологічно здібних учнів оцінюють їх, підносячи картки з балами від "4" до "12", Найвищі бали отримали автори таких запитань:

-   Як називалася країна, про яку йдеться в казці, і чому так?

-   Що відбувалося там, куди приходив Лоскотон?

-   Навіщо був потрібен сміх?

-   Коли приходив Лоскотон до дітей і чому саме тоді?

-   Хто переховував доброго Лоскотона і від кого?

-   Назвіть столицю країни Сльозовий.

-   Чому цар Плаксій і його придворні померли від сміху?

-   Що вимагав цар Плаксій від мешканців свого царства? Чи справедливою була ця вимога?

За рішенням журі найкращим запитанням було визнано останнє.

  Завершуючи розгляд змісту казки, вчитель може поставити п'ятикласникам кілька складніших, узагальнюючих запитань, відповіді на які дадуть розумні, начитані, з філософським складом характеру учні.                                                                      ''

-   Чому простий дядько Лоскотонмав на людьми більшу владу, ніж цар Плаксій?

-   Як називаються такі керівники держави, як Плаксій? (Диктатори.) Що приносять вони своєму народові? (Страх, безнадію, злидні)

-   Які роздуми про себе і власну поведінку викликала у вас казка В. Симоненка?

-   До якої категорії людей належав сам автор? Підтвердіть свою думку фактами з біографії.

Робота з теорико - літературними поняттями

-         Які ознаки жанру казки у творі «Цар Плаксій та Лоскотон»?

-         Якою мовою написана казка?

-         Чим мова твору В.Симоненка відрізняється від нашої повсякденної?

-         Що таке рима? (Співзвучне закінчення рядків у вірші називаються римою. Це визначення проказую двічі, а потім учні записують його в зошит.)

Гра "Складно-нескладно"

Читаю попарно останні слова двох рядків (Суміжних чи на вибір). Якщо рима є, учніплескають у долоні, якщо ні — руки опущені

Наприклад:       …хапали           }оплески

                    …шмагати

                    …діти              }тиша

Перемагає той, хто жодного разу не помилився.

Домашнє завдання. Варіант А (учні вищого рівня знань): виписати шість пар рядків, ц римуються, і виділити риму. Варіант Б (учні середнього й достатнього рівнів знань): вивчити визначення "рима". Усім (за бажанням) вивчити напам'ять уривок козаків, які найбільше сподобався, і хто вміє малювати, проілюструвати найцікавіший, на його думку, епізод твору

Заключне слово вчителя. На крилах уяви ми мандрували землею, де народився, жив і творив прекрасний український поет Василь Симоненко, побували у створений ним дивній країні Сльозолий, побачили там справжні дива, познайомилися й полюбили доброго чарівника Лоскотона. Ми не прощаємося з автором казки, читатимемо його твори і будемо чекати того часу коли в старших класах вивчатимемо всю його мистецьку спадщину