Позакласні заходи

«Кохати – це значить кохання творить…»

Сценарій літературного вечора

Звучить пісня "Простий мотив"

Ведучі (хлопці й дівчина) запалюють свічки в "Літературній вітальні"

Перший ведучий. Доброго вам вечора, наші дорогі гості.

Другий ведучий. Мабуть, вас зворушила ця чудова пісня. Це наш літературно-музичний салон знову гостинно відчинив свої двері для людей, які не байдужі до прекрасного, знають і цінують українське слово, талант рідного народу.

Перший ведучий. У наш нелегкий час, коли такі поняття, як доброзичливість, чуйність, милосердя, любов стали дефіцитом, коли все частіше руйнуються сім'ї через брак загальної культури, віри, відповідальності, невміння пронести через усе життя високе почуття кохання, ми хочемо поговорити саме про неї - про її Величність любов.

Другий ведучий.

Бо любов над усе терпелива,

Любов лагідніша за все,

Не заздрісна любов, не спесива,

І пихи вона не несе.

Перший ведучий.

Нечемною бути не може,

Останнє віддасть для людей,

Не мстить не лютує вороже,

Любов незлобиво іде.

Виходить третій ведучий з квіткою в руці.

Третій ведучий. А мій улюблений поет Василь Симоненко сказав про неї так:

Мені здається, - може, я не знаю, -

 Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

       (Вручає квітку дівчині-ведучій).

       Звучить пісня "Сіла птаха..."

Перший ведучий. Слухаю і думаю, який талановитий наш народ! Як уміє він оспівати у своїх піснях.

Другий ведучий. Та в такого народу не може не бути поетів, що самі сміли кохати і піднесли кохання на небувалу висоту своїм поетичним словом.

Третій ведучий. Інтимна лірика! Чи є на світі такий поет, який би не оспівав кохання - одне з найсильніших й найблагородніших людських почуттів. Дайте і Петрарка, Шекспір і Байрон, Пушкін і Міцкевич. А поряд з ними — Тарас Шевченко і Леся Українка, Іван Франко і Богдан Лепкий, Максим Рильський і Андрій Малишко, Василь Симоненко і Олександр Олесь.

Композиція для хлопців: вірші читають на тлі середини Шуберта.

Перший читець.

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів,

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

Другий читець.

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке не сповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі.

Як я люблю тебе без тями,

Як мучить довгими ночами,

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці задавлюю на дні.

Третій читець.

Я і в думці обняти тебе не смію,

А не те, щоб рукою торкнутися смів.

Я люблю тебе просто - отакі, без надії,

Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,

Захмеліть, одуріти від твого тепла.

Я кохаю тебе! Мені більше не треба,

Адже й так ти мені стільки щастя дала. Четвертий читець.

Не прошу любові, ані ласки,

Бо любові випрохать не можна -

Будь мені як королева з казки, -

Що заснуло серед срібних рож.

Будь мені, як тая біла дама,

Що по замку в тиху північ йде,

Будь мені неначе скарб Сезама -

Ключ пропав...

Ніхто не віднайде.

Композиція: звучить пісня "Ніч яка місячна", виходять парами парубки й дівчата, співають. У центрі - пара: він і вона (пісня поволі стихає).

Він.

Дівча моє любе, чи ти вірно любиш?

Чую, як в грудях - тьох та тьох...

Час так швидко плине, і ніхто не винен,

Коже поцілунок лиш один на двох.

Скоро вже світання... Поцілуй востаннє...

Зоре моя ясна, дай зіп'ю красу!

Очі твої - свічечки із цієї нічечки

Через дні і ночі в серці пронесу.

Вона.

Нащо, нащо тобі питати,

Чи я люблю тебе, чи ні...

О, легше серце розірвати,

Ніж знати відповідь мені.                                      

Чи я люблю тебе - не знаю –

Спитай вночі у срібних зір,

Спитай у чайки, що голосе,

Спитай у хмар, що сльози ллють,

Спитай, бо я сказать безсила...

Я знаю, знаю тільки те,

Що підеш ти і вирита могила,

І згасло сонце золоте.

(Знову звучить пісня, танок мавок, які кружляють навколо закоханих).

Перший ведучий. Любов буває різною! Щасливою, нещасною, взаємною і без взаємності, зрадженою і навіть трагічною. Другий ведучий.

Любов всевладна й переборна,

Любов у ревнощах і муках.

Любов у радості й зітханні,

Любов у горі і розлуках.

Третій ведучий. Це так! Але мені здається, що саме висока трагічна любов найбільше хвилює душу, піднімає людину на небувалу висоту, вчить все прощення, доброти.

Композиція для дівчат: на тлі музики звучать вірші. (Перший читець: "Світлий сонет" Ліни Костенко. Другий - "Ти прости за докірливе слово" Г. Чубач. Третій - " Ти - як покара за погорду" Г. Чубач).

(Співають пісню про трагічне кохання "При долині кущ калини").Перший ведучий. Яким би не було кохання - воно святе. В цьому ми переконуємося ще раз, коли дивимося драму-дилогію Олексія Коломійця "Голубі олені".

Другий ведучий. Герої п'єси вражають вірністю, щирістю і добротою почуттів. Оленка - головна героїня твору — була незвичайною дівчиною. Незвичайною, на погляд багатьох людей, в тому числі і Миколи Кравцова. Третій ведучий. Саме за це він і кохав свою Улонку, Роксолану, Жанну Дарк, Оленку в одній особі. А Олексій Коломієць назвав п'єсу "Голубі олені" повістю про кохання.

(Сцена з вистави "Голубі олені").

Перший ведучий. Тема вірності жінки - вічна. Минають роки, століття, але вічною буде любов, відданість, вірність жінки коханому, тим, хто готовий віддати своє життя батьківщині. Яскравим доказом цього є Ярославна - святий, незабутньій образ.

(Сцена "Плач Ярославни")

Третій ведучий. Скількі років жінка може чекати свого коханого? Рік? Три? П'ять? Марія, героїня оповідання Євгена Гуцала "Ходімо до мене, Іване", чекала свого судженого сімнадцять довгих років.

Інсценізація оповідання Є.Гуцала "Ходімо до мене, Іване".

Другий ведучий. Вірність коханій людині притаманна не лише жінкам. Досить переконливим щодо цього є образ Юрія Брянського з його словами про красу вірності з трилогії Олеся Гончара "Прапороносці".

(Сцена з роману)                                                                              

Перший ведучий. Ті, хто так поетично писав про кохання, і самі вміли любити. Кохання допомогло їм жити, боротися, перемагати.

Другий ведучий. Сьогодні ми розповімо вам лише дві історії, висвітимо дві постаті у промінні чистого кохання.

Історія перша - Павло Грабовський

На тлі "Мелодії" X. Глюка читається композиція.

Ведуча. Важкий хрест недолі випало нести Павлу Грабовському. Були хвилини, коли він, загнаний у глухий кут хворобою і нелюдськими в'язничними обставинами, мав би накласти на себе руки. Кришталево чесний і чистий у всьому, поет не ховає від читача отих скрутних хвилин. І нам по-людськи зрозумілі туга і розпач його серця за рідною Україною, за друзями, за втраченою, зів'ялою в казематах молодістю.

Важкий шлях на заслання в Сибір для Павла Арсеновича був скрашений щирими почуттями дружби й кохання до Надії Костянтинівни Сигиди, людини великої душі, вчительки Таганрозької школи, активної учасниці організації "Народна воля", засудженої до каторги. Надії Сигиді присвятив Павло Грабовський кращі поетичні рядки, вписав яскраву сторінку в розвиток інтимної лірики, бо міг настроювати свою музу на ліричний лад, передавати тонкі та глибокі почуття.

Грабовський.

Мов ангела, тебе я стрінув

В тюрмі, так доля розлуча:

Мене в один край жереб кинув,

Тебе - до Другого труча.

Поглянуть раз, послухать мови,

Оченьки подовше не звести,

І тихо полум'я любові

Самому довідку нести!

Я кохаю тебе, а не знаю за що;

Бо коханню тому все життя присвячу,

Бо я з його ожив; ти одна на умі,

Я кохаю тебе, і я знаю - за що:

Ти мене підвела на важкому шляху;

Так ходім же і дальш: двом нестрашно ніщо,

       Хоч доводиться йти наму у північ глуху...

Ведуча. Страшна трагедія сталась 6 листопада 1889 року в місті Кара на Забайкаллі: після наказу амурського генерал-губернатора барона Корфа покарано стома ударами різок жінку. То була політична ув'язнена-каторжанка Надія Костянтинівна Сигида, що посмілила вдарити свого ката-коменданта тюрми, жандармського підполковника Масюкова. 11 листопада 1889 року Надія Сигида померла.

Грабовський.

І пекло мук, і крові море,

Якого, може, не знайду,

І найлютіше в світі горе

Я бачив, - гіршого не жду.

Чи мислив я ж, щоб ізнялася

Рука на неї, всесвяту,

Щоб кров та чиста пролилася,

Щоб помста вбила душу ту!

Друже коханий, сестронько-раю!         Життя здається сумом без краю.

На світ, на люди чи подивлюся,

Ніби підтятий чолом хилюся,

Серденько мовкне, серденько в'яне...

Але твій образ ангелом стане,

Ясно засяє із домовини,

Викличе з глибу святі спомини; Хочеться знову весь мир любити,

Усім на добре мислить-робити,

До законання не скласти руки,

За правду згинуть, піти на муки,

Щоб певним братом, сестронько-раю,

З тобою стрітись в іншому краю!

Історія друга - Леся

Читець. Максим Рильський писав про неї:

Йти на зустріч бурям і зливам,

Буть одній - Яка велика рать,

Жить в нещасті життям щасливим,

Муку творчості переманать, —

Хвора дівчина, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літали в таке піднебесся,

Що його і несягнуть орли!

Вся ти - трепет, вогонь, ідея,

Вся ти - вірна єдина струна...

А про те, як ти вміла кохати,

       Хай сьогодні і юнь пізна.

На тлі музики дівчина, яка грає Лесю, читає її лист до Мержинського від 7 листопада 1900 року.

Перший ведучий. Тему кохання не обійшли своєю увагою і письменники-сатирики. Згадайте тонкий, блискучий гумор Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького...

Другий ведучий. Зустрічайте, будь-ласка. Героїв комедії Михайла Старицького "За двома зайцями".

Сцена з вистави.

Третій ведучий, блискучу плеяду сатириків-класиків чудово доповнили Остап Вишня, Павло Глазовий, Євген Дудар.. пропонуємо вашій увазі гуморезки Павла Глазового.

Виконуються гуморезки; інсценізується пісня "Ой, під вишнею...".

Перший ведучий.

Що є любов? По літері збиратиму                                           

  До слова – слово доки не знайду!Другий ведучий.

"Люблю", "кохаю"— боюся цих слів,           Занадто їх зачовгали і стерли.

Третій ведучий.

Любов. Спробуй осягти її,

Коли вона, як світ, велика й давня.

      Другий ведучий.

Що кличе до життя нас на землі?

Третій ведучий.

  Говорить розум: "Боротьба і праця".

Перший ведучий.

  Та серце зразу хоче оперечаться:

      "А де любов?"

Другий ведучий.

  Знов каже розум:

  "Безжурні не полюблять мотилі"

Третій ведучий.

Знов серце виклада свої жалі:

"Пропав, хто міг любові відцуратись".

Перший ведучий.

Кохати — це значить кохання творить.

    То будьмо ж достойні цього покликання.

Разом.

Нехай до останку у серці горить     Безсмертний вогонь кохання.

Слався, Тарасе Великий!

Літературно-музична композиція для учнів середніх класів

«Ми тебе не забули, Тарасе»

(літературно-музична композиція, присвячена 200-річчю

з  дня народження Т.Г. Шевченка)

   Святково прибрана зала. Портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений вишитим рушником, виставка творів. Презентація «Життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка» звучить мелодія «Заповіту».

Ведучий.

Гей у нашім краї,

Де степи і гори,

Серце Кобзареве

Із людьми говорить

Пісня соколина гордо лине в маси

В рідній Україні славимо Тараса!

Ведучий.

Чуєш нас, Тарасе,

Ми – твої онуки,

За твоїм наказом

Волю взяли в руки.

Ведучий.

Гей на Україні сонечко ласкаве,

Ми під небом синім

Всі поета славим.

Читець 1.

Великий Кобзарю!

Ти живеш і в наші дні,

Ти з нами в праці і в борні,

Ти з нами йдеш до сонця сходу,

Ти, правди й вольності пророк…

Читець 2.

Ти, як небо, став широкоплечо

Над літами, що упали в грузь:

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь.

Читець 3.

Твої пісні нас кликали до бою,

До перемог вели нас за собою.

Ми огненну поезію твою

Взяли собі в житті за світлу зброю.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Ведучий.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду:

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Ведучий.

Матір рідну і дитину

Він прославив серцем чистим,

Він осяяв Україну

Поглядом своїм іскристим.

Ведучий.

Ось чому в сім’ї великій

У цвіту садів барвистих,

Буде жити він навіки

Як безсмертний наш сучасник.

Ведучий.

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка - мати, вбита горем.

Інсценівка.

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинають своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

Тарас.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала…

в свою дитину.

Ведучий.

Любила мати сина нишком,

Співала пісню українську,

Тарасиком його назвала,

Що означало так – бунтар.

(Підходить Оксанка)

Оксана.

Тарасику, чому ти плачеш? Ох, дурненький. Тарасе, бач як малий плаче. Давай я сльози тобі витру.

Тарас.

Оксаночко! Оксаночко! (Посміхнувся.)

Оксана.

Тарасику, не сумуй! Кажуть, ти найкраще від усіх співаєш, найкраще від усіх читаєш, а ще й малюєш!..

Ось виростеш – і станеш маляром, еге ж?.

Тарас.

Так, маляром!

Оксана.

         І ти розмалюєш нашу хату, еге ж?

Тарас.

         Розмалюю. А всі кажуть, що я ледащо, ні на що не здатний. Ні, я не ледащо, я стану маляром!

Оксана.

         Тарасику, я вірю в тебе.

Тарас.

         Оксанко, ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі.

Дорослий Шевченко

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Ведучий.

         «Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це - легенда». До болю щемливо писав про свою долю поет.

Читець.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде», - ти казала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою…

Ведучий

         Шевченкова муза – то доля самої України. Упродовж усього свого свідомого життя – з малих літ і до останку – гріла і спопеляла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею пройняті кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.

(Звучить пісня на слова Т.Г. Шевченка «Думи мої»)

Читець.

Нелегкий випав шлях на його долю –

Численні муки і нещастя пережив.

Душа його була в неволі –

Талант його занапастить.

Читець.

Але дивитись на страждання

Простого люду він не міг

Щеміло серце в нього з жалю –

Він брав олівчик – і творив.

Інсценівка.

За столом сидить молодий Шевченко.

Горить свічка. Молодий поет читає:

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами.

Нащо стали на папері

сумними рядками?

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як билину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину.

Ведучий.

         1843 рік. Яготин. Маєток князя Рєпніна. Варвара Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилася з 29-річним Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещаслива в особистому житті. Людина доброї душі, яка одразу покохала поета. А він присвятив їй поему «Тризна».

Ведучий.

Ваш добрий ангел надлетів,

Овіяв крилами і снами

І ти хозграйнимирічами

З душею чудо сотворив.

Інсценівка.

(На сцену під музику виходить В. Рєпніна)

Рєпніна.

         Шевченко здавався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Капніст переконаний, що я кохаю його, що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього. Я чекала його любові, виглядала її. Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він… він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи. (Складає аркуш)

Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна.

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла…

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи б до тебе присилала

Я б берегла твої пісні…

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

(Варвара трохи відходить, наперед виходить Тарас)

Тарас.

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеєтихеє ти слово

Тоді промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле, чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

колишнє лишенько лихеє

Я заридав би, заридав.

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми – водою розлилось

Колишнє святеє диво!

Ведучий.

Здолавши шлях, важкий, тернистий,

Пройшов тортури, каземат,

Казахський степ, Аральську муштру,

Поета враз сховав царат.

Ведучий.

Убити дух бунтар ний за Уралом,

Заборонить писати й малювать –

Така була вготована для нього кара

За правду, що умів сказать.

Інсценівка.

(Стіл. На ньому свічка. Сидить у задумі Тарас. Лине пісня «Зоре моя вечірняя»)

Шевченко.

         Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних страждань. І до всього мені заборонено малювати…

Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними,

Пливуть собі стиха.

Забирають за собою

І добро, і лихо!

Забирають, не вертають

Ніколи, нічого!

Читець.

Та читає і пише щоночі,

Пливуть мрії – живії ріки

І минулого сльози жіночі –

Нині сльози невтішні твої.

Читець.

Катерина, Оксана, Марина,

Божевільна від горя Сова.

І задума, як темна хмарина,

На високе чоло наплива.

Читець.

Ой поете, великий пророче!

Скільки сил ти віддав у житті,

захищаючи долю жіночу.

І завжди в самоті, в самоті…

Шевченко.

І досі сниться: під горою

Між вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить.

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

Інсценівка.

Мати.

         Уже й вечір, ніч от-от настане, а нашого Тараса ще й досі немає. (До Катрі) Катре, іди-но пошукай його.

(Заходить сусід)

Сусід.

         Вечір добрий вам сусіди.

Мати.

         Доброго вечора й вам!

Сусід. (Вмощується на лаву біля батька)

          Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще, мабуть, і не вечеряли?

Мати.

         Та яка нам вечеря? Хлопець десь дівся. Зранку як пішов, то ще й досі немає, вже обшукали всюди – як у воду впав.

Сусід.

         Нічого, знайдеться. Може заснув десь у бур’янах. Такий лобатий не пропаде.

Катря (вбігає).

         Мамо, тату, дивіться! Ось наш волоцюга. З чумаками прийшов.

Сусід (встає).

         А й справді Тарас! (З’являється Тарас)

Батько (встаючи).

         Де ж це ти був?

Тарас.

         У полі був та й заблукав.

Мати.

         Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах. Ще й не їв, мабуть нічого. Ходи-но в хату вечеряти.

Читець.

Сім’я вечеря коло хати,

вечірня зіронька встає,

дочка вечерять подає,

а мати хоче научати,

так соловейко не дає.

Сусід.

         Усі на нашому кутку кажуть, що з вашого Тараса щось добряче вийде.

Мати.

Тарасе, а ти чого не йдеш спати?

Дід.

         Нехай слухає про волю, про Гонту, про Коліївщину. Виросте – то дітям і онукам розкаже.

Тарас.

Сини мої, гайдамаки!

Світ широкий, воля –

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Ведучий.

Політика, освячена царями, -

Понівеч, зрадь, купи чи задуши!

… Його життя написане сльозами

Що запеклися кров’ю на душі.

Ведучий.

Чи пам’ятаєш ти, мій любий друже,

Отой страшний буремний час?

Кобзар стояв незламний, дужий,

І, ніби сонце нам сіяв.

        

Ведучий.

Світив на славну Україну

І підіймав її з ярма,

Та на чужині кожну днину

Він, знай, проводив недарма.

Ведучий.

Тебе почули ми, Тарасе,

Твій голос вільний, громовий.

І ці слова, і ці накази.

Ти – не забутий, ти – живий!

Шевченко.

З домовини довіку ранимої,

Над владиками світу встаю.

І до вас промовляю, сини мої,

Не проспіть Україну мою!

В казиматах гибів я недарма,

І в могилу дочасно зійшов,

Щоб ніколи російська казарма

Не топтала наш геній і кров.

Я прошу тебе, гнаний народе,

Не проспи  Україну мою!

Ведучий.

Ми є нащадки славного Тараса.

Його терни торкнулись й наших тіл.

Народ возвести в націю, не в расу

Огненним словом Велетень хотів.

Ведучий.

Встеляймо кручу пам’яті щоденно

Освяченими вітами верби.

Держава наша буде суверенна,

Коли з колін піднімуться раби.

Ведучий.

Його надії нашими хай стануть,

Його поезії ввіллються в нашу кров,

І злоба й ненависть, неначе лід розтануть,

І ручаями задзвенить любов.

Ведучий.

Ми чуємо тебе, Кобзарю,

крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ведучий.

У росяні вінки заплетені суцвіття.

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Ведучий.

Живи, поете, в бронзі і граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій.

(Звучить пісня «Іду з дитинства до Тараса»)

         У композиції використано «Кобзар» Т.Г. Шевченка, вірші М. Рильського, В. Сосюри, В. Симоненка.

Сценарій ранку

«Ой хто, хто Миколая любить»

Для учнів середнього шкільного віку

Діти моляться біля розстеленого ліжка. Мама порається біля стола. Діти підходять до неї.

Дівчинка. Мамо, благословіть нас, бо ми вже йдемо спати .

Мама(Хрестить їх). Спокійної ночі вам з Ангелом-хоронителем.

Обоє дітей. Мамо, розкажіть нам щось на ніч.

Мама(Сідає край ліжка). То що вам діти розказати? Хіба про те,що велике свято нині наступає. Свято отця нашого Миколая.

Хлопчик. Розкажіть мамо , розкажіть! Ми радо про нього послухаємо.

Мама. А було то дітки дуже давно - давно, в третьому віці після народження Христа. Була гаряча боротьба християн з поганством. Церква наша росла і міцніла. І дарувала світові багато подвиж­ників і світові віри. У той самий час народився в Патрі, в міс­ті Ліпійському у Малій Азії , святий Миколай. Батьки його -Теофан та Йонна з великою старанністю займалися вихованням сина. І вже з молодих літ дивував він усіх своєю побожністю. А мав він діточки, дядька, що був Єпископом у Патрі. Побачив дядько ста­ранність свого племінника і взяв його під свою опіку. Після якогось часу Миколай висвятився на священика. Ставши священиком Миколай дуже багато молився, читав, накладав на себе строгі пости, щиро показував парафіянам добрий приклад .

Одного разу Єпископ збирався відвідати святу Землю і залишив керування тої області на Миколая. А в той час померли родичі Миколая і залишили йому великий спадок. Великий слуга Христовий не використав його для себе, а щедро хоч і таємно допомагав бід­ним і всім? хто того потребував. Три рази підкидав він мішок з золотом збіднілій сім'ї, щоб вберегти її від сорому, жебрацтва і водночас біди позбавити. Так милосердям своїм заслужив нагороду в самого Бога – на нього зійшла благодать божа, і став Миколай творити чуда. Наприклад подорожуючи морем до Святої Землі, вти­хомирив бурю, а на кораблі воскресив моряка.

Коли повернувся із святих місць, поселився в Сіонському монас­тирі. Гарячою молитвою та послушництвом, життям монашим хотів служити Богові. Але почув він голос з неба, який наказував повер­нутися у світ і тим врятувати себе і інших. Послушний був Миколай голосові божому: покинув келію і поселився в Мирах, головному місті Лікії, де його ніхто не знав. І жив тут у повній бідності.

А далі діточки сталося таке , що в місті помер архієпископ
Йоан. То ж по похороні зібралися всі єпископи вибирати нового.
Щиро вони молилися, і в молитві з'явився старцеві муж в білій
одежі та наказав стати вранці біля дверей церковних: хто пер­
ший прийде до церкви, той і буде архієпископом, а ім'я йому
Миколай.. Хоч і відмовлявся старий від посвячення, але на про­хання священників і вірних прийняв архієрейство. Вночі перед
руко положенням мав Миколай видіння: серед молитви з'явився-йому
Спаситель і вручив йому святу євангелію, а Мати Божа вклала в
неї амофор. От тому-то діточки маємо образ отця Миколая зі Спасителем і Матір'ю Божою по боках.                                                                                                          

Так жив і трудився святий Миколай. Двері,його дому були завжди відчинені для всіх, бо Миколай любив усіх: приймав радо; жив по-простому, хоч і міг користуватися всякими благами великими, одя­гався скромно і допомагав усім, хто того потребував, жив за сло­вами святої Євангелії: "Так нехай світить ваше світло перед людьми, щоби люди бачили ваші добрі діла, прославляли Бога на землі..." А ви діточки можете догадуватись, який щедрий Миколай, коли він і до нині подарунки дітям приносить у той день, коли його свято відзначаємо. І вам, діточки, треба бути щедрими, не шкодувати ніколи нічого, не скупитися на ласку для приятеля, і хоч останнім , а поділитися з ним, бо допомога діти якраз утому і є важна, щоби хоч дещицю дати другові, коли він того потребує - так це робив святий Миколай.

Але ж бо спіть . Змовте до ангела молитву і до отця Миколая та й спіть.

Дівчинка,(бере брата за руку) Братику, щоби вислухав нас святий Миколай, то треба нам щиро помолитися, він дуже-дуже добрий, казала мама, і любить дітей.

(Моляться) Святий отче Миколаю,

             Щиро ми тебе благаєм:

             Сповни нині наші просьби,

             Що на думці ми їх маєм

             Галиночці і Маричці

Петрусеві- нашій трійці

             Звели даруночки подати                                                                                     - .

             Будемо в надії чекати.

     А тепер вже пора нам спати. На добраніч.

Ніч. Перед завісою вибігають зірки, танцюють. Щось почули і розбігаються. Випливає місяць. З другого боку вбігає зірка.

Зірка(кланяється) Добрий вечір тобі, Місяченьку!

Місяць Доброго здоров'я, зіронько! А що там нового видати та чувати?

Зірка. Та хіба ж мені це знати Місяченьку?

      Я тільки те й роблю, що сиджу в небесній стаєнці та розчісую

      хмарам кучері золотим гребінцем. А ти ж виводиш їх щоночі пастися то и багато чого можеш побачити!

Місяць(виправдовується)

      Та що його й бачиш? Все сині та сині небесні полонини та й більш нічого, стільки й розваги, що часом заграю в небесну сопілку з нудьги.

Зірка Ото й є, Місяченьку! Та ти вже не відмовляйся, бо ціле небо знає, що твоя сопілка не проста собі, а чарівна! Коли тільки глянеш крізь неї, побачиш усе: і що діється на небі,і що на землі.

      Хіба ж не правда?

Місяць (заклопотано) Та воно правда, звичайно правда.

Зірка Ну так поглянь, що там на небі і на землі діється, та скажи мені бо я страх яка цікава. Це ж не буденний час тепер,а наближається празник святого Миколая. На Землі рух, на небі - вже й не казати. А ти сиди у стаєнці та чеши хмаркам кучері! І то ще тепер вони стали такі холодні, снігові, що аж руки мені від них ломить. Б-ррр(здригається)

Місяць Та я теє?.. Чому б то й ні? Тільки нб говори про мою чарівну сопілку нікому, а то ще всі зорі та планети позбігаються до мене, і постане заколоть у Всесвіті.

Зірка Не скажу нікому, не скажу! От тобі моє зоряне слово! Тільки кажи вже, кажи місяченьку - голубоньку.

Місяць(дивиться вгору крізь сопілку) Ну, звичайно, на небі рух...

         А в хмарах святого Миколая стільки Ангелів, що й не розберешся. Ага, вже знаю... Ось там ангели в білих фартушках якраз виймають з небесної печі бублики та медяники для дітей... Добрі, солодкі…

         Ой , запах від них , здається аж сюди доходить. А-а-а.

Зірка(нетерпляче) Ну , а що ще? Місяць А там Ангелята розсипають у мішечки яблука, цукерки, горіхи...

(опускає сопілку від ока) Ні, далі не можу! Аж слинка тече.

Зірка Ой; місяцю, говори далі.

Місяць Ну, добре, тільки вже не про ласощі (знову дивиться) Там знову лежать цілі гори іграшок: ляльки, ведмедики, коники, м'ячики... А що це там ангели видумують? Ага , вже розумію. Вони купають кожну іграшку в мисці з радощами! От розумні які! Це тому діти так радіють кожній ігрищі від святого Миколая.

Зірка(захоплено) Далі! Далі!

Місяць А там накладена ціла гора книжок . Два ангели беруть одна за одного та насипають поміж сторінки мудрощів...Це щоб діти читали книжки та ставали щораз мудріші.

Зірка Ой, як чудово! .. . Місяць Почекай, а там щось таке, що ніяк не второпаю... Годі і побачити...     

          Так стовклися ангели, що й не розбереш. Сам святий Миколай їм щось пояснює. От біда , що крізь мою сопілку тільки побачиш, а не почуєш.

Зірка Що, що таке?

Місяць Ну, нарешті, хоч трохи розступилися. Там стоїть скринька, вся окута золотом...Але, на жаль, замкнена...Цікаво, що там може бути? Мабуть щось особливо дороге!(Мовчанка) А ось тепер святий Миколай призначає Ангелам, що кому нести. Ось вже святий Петро відчиняє небесні брами... Якраз Ангели виходять з них один за одним. А золоту скриньку несе найменший з Ангеліа. Та не час нам баритися, мені треба присвітити дорогу, а ти небого біжи у свою стаєнку та тримай добре хмарки, щоб бува їм дороги не заступили.

Зірка Добре, вже біжу! Я вже побігла! Дякую тобі срібнолиций!

      Місяць засвічує ліхтарик , стає з ним в кутку, один за одним проходять Ангели(3-4), кожний несе мішок, передостанній несе золоту скриньку. За ним Чортик ледве двигає оберемок різок, вони йому раз у раз розсипаються він їх збирає,лютує, вимахує руками, гарчить. Поскладав усе. Прив'язав собі до хвоста і радісний виходить за куліси.

      Ангели проходять перед завісою. Коли пройшли, і чортик також. Місяць гасить ліхтарик, виходить за ними. Чортик обертається, падає головою до землі, сідає і плаче завиваючи. Появляється відьма.

Відьма:       А хто це тут виє, наче вітер у комині?

Чортик:      Це, я , тіточко, чортик Антипко (хлюпає носом)

Відьма:       А-а-а, так було відразу казати! То чого це ти тут заводиш?

Чортик:      Бо..бо, бо мене Ангели вигнали.

Відьма Та ти не плач, не плач! Я тобі допоможу. Ух погані! Тільки б їм такого вчинити, щоб вони нас добре пам’ятали.

Чортик:(ходить по сцені, думає) 0 , а я вже знаю. Ми вкрадемо і заховаємо найбільший подарунок (Чути дзвінок)

0, це вже знову Ангели йдуть.

Десь би тут сховатись треба(шукає місце)

А то Бог скаже - набрехав

Та й звідки б чорт дарунки взяв

Як в пеклі криза, голодно і пусто

Поїли навіть всю гнилу капусту.

Догосподарились чорти.

Знову чути дзвінок. Чорт і відьма ховаються під стіл.

Під ніжну мелодію сопілки звучать слова:

У ніч грудневу місяць світить

Чарівні мрії, сни

Тихо всюди, сплять вже діти

Вже заснули всі.

Біля ліжка Ангел Божий

Хоронитель Ангел твій

Він тихенько відхилить двері

І дарунки покладе.

Входить Ангел.

Ангел Приношу вам таку вість

       Що великий з неба гість

       Зараз тут він увійде

       Радість в хату принесе

Входить Миколай. За ним Ангел. Миколай благословляє та хрестить дітей.

Миколай  Мир і щастя сему дому

           Благословення з небесного перону

           Мир у цій хаті хай завжди буде

           Щоб порадувались люди.

Ангел  Може б ми тут відпочили

        І дарунки розділили.

Миколай  Добре , добре, відпочинем

           Бо й втомився я з дороги

           Трохи важко, болять ноги

           Йшли ми долами, горами

           Крутими стежками, лісами  

           Карпатськими схилами, борами

           Аж коли нам шлях відкрився

           На славну землю українську

           Довго я чув їх мову солов’їну

           І сумну пісню цього народу

           Коли згадую, скільки діток нас колись стрічало.

Ангел: А може діти нас не ждали

           Мабуть і молитись перестали.

Миколай: 0, ні, я чув їх щиру мову

                Нас ждуть і вірять 

                Що вернемось знову

                До нас в гості, до нашого дому

З під стола зі сміхом вилазить чортик і відьма та намагаються забрати в Ангелів подарунки. їм це не вдається.

Чортик: Кому дарунки? Цим забіякам, цим пустунам? Цим      гарбузякам, тим лінюхам?

Антипкові краще знати

Кому даруночки роздавати

Хто цілий рік прогайнував,

Нічого не вчив і не читав

Той гав ловив, той кішку мучив

Гусят душив, добро нівечив

А цей сестричку набив,

Той розбив глечик!

А ну, котрих я маю брати?

Диви як розступилась мати

Цілують, пестять , по голівці гладять

А виросте яке - батькам на радість

Чи мені на втіху (сміється)

Дарунків їм? їм різок дати

Щоб було чим відшмагати (кидає різки)

Ангел. Моліться, діти, о, моліться, діти

Бо он нечистий вже ладнає сіті.

(до чортика)

Ах, ти сатано-чортяко!

Чого ти вдерся в бідну хату

Бачиш - святий Миколай

Геть ся звідси забирай.

Чортик: Ні, я вам не заважаю

         Я ще щось сказати маю

         Дайте кілька слів сказати

         І я геть піду із хати.

Ангел: Досить, досить!

        Не приносить

        Все це тобі честі

        Тут ти крутиш , баламутиш

        А все тільки змести

        Ті дрібні їх всі провини

        В нерозважливі хвилини

        Та зараз усі жаліти                                                                                                 

        Як зробили щось не гарне...                                                                                           

        Не дійдеш ти так до цілі

        Всі крутійства ті на марне.

Ангел дзвонить, а другий виганяє чортика і відьму.

Миколай: Молилась тут ласкава Україна                                                           

           0, діти, любі, голос ваш долинув до Господа

           В просторах неба зоря засіяла...

           Треба щоб росли ви чистими і щирими

           Добрими і щедрими, вірними своєму народові.           

           Щоби тішились вами і батько і ненька

           І вся ваша Україна Рідненька

           Бачу, діточки тут при мамі ,

           А чи вони слухняні?

           Чи богу молились?

Діти: Слухняні! Слухняні! Молились.

Миколай: А тепер скоренько ходіть дарунки розглядати маленькі, (роздає подарунки)

Мати  Тепер дітоньки мої любі подякуйте святому Миколаєві за подарунки, які він приніс здалека, з самих небес.

Діти: Дякуємо отцю Миколаю святому за те , що завітав до нашого дому,за дарунки, що нам дав, що про нас не забував.

Мати: А тепер заспіваймо святому Миколаєві пісеньку "А хто, хто Миколая любить"

Миколай (Дякує дітям за пісню)

А тепер шановні люди,

Вислухайте, що далі буде

Через рік я знов прийду

Ще більше дарунків принесу

 І хотів би я, щоб вас було побільше.